Весна прийшла зігрівши світ,
А їй так холодно, неначе
Розбите серце - мерзлий лід,
І тільки біль… І тільки плаче…
Реве ночами і не спить,
Все ріже спогадами пам'ять,
Там заховалось назавжди
Її коротке й давнє щастя
Воно повсюди там де Він,
В його очах, в його усмішці,
В словах, що тихо шепотів
Даруючи ночами ніжність
А ті цілунки… Де вони?
Куди? Куди поділось щастя?
Невже сховалося в труні?
І як могло таке з ним статись?
Пішов… Нікого не питав,
Завжди усміхнений і гордий,
Він воював! Він не чекав!
Пішов… Загинувши героєм
Весна вже вкотре гріє світ,
А їй все холодно й неначе
Розбите серце - мерзлий лід,
І тільки біль… І тільки плаче…
