Живу у пляшці
На світ дивлюся через скло,
самотньо в пляшці живучи,
як промінь сонця моє тло,
палає вдень і уночі.
На стінках сяють почуття,
на зовні ринучи з душі,
для них за склом нема життя,
їх нищать погляди чужі.
Розбите серденько моє,
у грудях дзвонами дзвеніло
і щастя все, що в мене є,
зі мною разом зачинило.
Тепер за втіху барви мрій
і мила казка про кохання
живуть колискою надій,
що неминучим є світання .
Тож як тебе накрила ніч,
в собі почуй коханий клич:
відкрити пляшку самоти,
що сяє світлом доброти.
І я звільнюся від страждань,
і спалахну вогнем бажань,
з яким повернеться любов
та оживе між нами знов.
Віктор Цвіт 31.07.17
