Які звабливі темні ночі...
Смарагдові у ночі очі.
І довгі-довгі чорні коси.
З нами була, де впали роси.
З нею до раночку гуляли,
де верби біля ставу спали.
Там зорі у воді купались...
ми чули, як вони шептались.
Росою нічка розсипалась.
Заслухались... Вона сміялась!
З молодим кленом жартувала.
Потім навколо всіх приспала.
Нас завела аж у покоси...
Там ми до ранку обнімались.
Світилась зорями у косах,
як в поцілунку ми зливались.
Потім додому проводжала,
аж до калини, що за ганком.
І заспівала солов'ями...
Зустрілася вона тут з ранком!
Краплину щастя залишила
вона в калиновім намисті.
Засяяла... Зрадів їй ранок!
Горять вогнями роси чисті.
Слідів разочки повилися
у гай, у поле і до річки.
Прикрили від людей їх, певно,
густими вітами смерічки.