... А вітер зриває цвітіння весни:
Летять пелюстки, у танку чудернацькім,
Подібні до снігу... Неначе зненацька
Влетіла зима в мої сни...
Святковою стала, від шовку, земля.
Їй личить біленька весни скатертина.
Це Небо, напевне, малює картину...
А вітер, душа скрипаля,
Вальсує, невтомно, той шовк весняни́й,
Неначе коханий мене, в сновидінні,
Вальсує. Яке ж то красиве томління...
Це справдi танок неземний...
Танцюй мене, милий, в казковому сні...
Так хочеться бути в обіймах кохання...
... Можливо, любов ця яскрава - остання,
Яка народилась в мені...
Вірш чудовий, неймовірно чарівний! Та якось сплутало порівняння з зимою. Не хочеться в весні зими, тим паче до неї повертатись, якщо вона вже минула! А так вірш своєю легкістю смакує мені зефіром!
Юлінько, а хто ж хоче весною зиму? Ніхто не хоче. Але ж я не синоптик, правда? Я ж не повідомлюю, що раптом весною сніг випаде, хоча таке частенько буває... Це ж вірші, моя хороша! Аллегорії, образи, доречі абсолютно зрозумілі, бо коли летять пелюстки, зірвані вітром, то така картина нагадує сніг, у всякому випадку мені. Дякую, що завітали.
Це просто якесь чудо, так і кортить сюди зацитувати, той "вир" кохання ", що розсилкою йде автоматам по всіх особах ж.
Елена Марс відповів на коментар Zest, 28.10.2017 - 04:55
Дуже дякую рада, що лягло до душi
Zest відповів на коментар Елена Марс, 28.10.2017 - 10:14
Лягло?
Елена Марс відповів на коментар Zest, 28.10.2017 - 16:46
як не лягло - то не страшно, але й добре, що в горлі комом не встало, чи таки встало?
Zest відповів на коментар Елена Марс, 28.10.2017 - 17:00
Не обнадіюйте себе намарно.не прочитала
Елена Марс відповів на коментар Zest, 28.10.2017 - 17:06
Якби я виношувала в собі такі дурні надї, то вже б сама дурною стала. Мені якось байдуже - прочитали ви чи ні. А от що не байдуже, то саме те, що не читаючи, ви прийшли нагадити на моїй сторінці. Це те, що я зараз зрозуміла. Таких гостей треба в чорний список заносити, щоб надалі не гадили. Отож, моя люба, гудбай! Щасти вам!
Мелодія цвіту сакури. Певне, щось таке і мариться під тим деревом. якесь відчуття швидкоплинності усього сущого, тому...ніби підтекст - не гаймо часу надаремно