|
Ех,ти говориш сам до себе…
Ти зовсім залишивсь один,
Ех,ти говориш сам до себе…
Тебе зламав вже гніт хвилин,
гніт годин…
Ніхто не знав, що все складеться так фатально,
Та кожна добра казка знає свій фінал,
Сувора доля ділить нас усіх безжально
На тих , хто тут , й на тих ,у кого згас запал
В серцях розбитих та холодних, зраджених…
Людей , які самі себе зневажили.
Ах, як же прикро , що не зміг сказати вчасно
Усе , що у думках моїх давно кипіло,
Дрібні зірки в сузір’ї дружби майже згасли
У небі темному , що аж здається білим.
Наш час тече неспинною, бурхливою рікою,
Вкінці ,мабуть, якої - водоспад,
На дні її прихований той клад,
У нім бажання й радощі тримали ми з тобою.
В ріку холодну відчайдушно я стрибав ,
Так часто , що зробив її для себе домом,
Під гострі ноти маршу блискавок та грому
Ступав зухвало в пошуку утрачених забав
Хіба усе , що ми раніше разом знали
Приречене віддатись течії та вмерти?
Хіба не жаль усіх ось тих розмов відвертих,
Які покинуть вже назавжди згадок бали,
Які загубляться в бурхливій течії життя,
Які впадуть назавжди в океани забуття?
Ах, океани…Бачу шторм вже зовсім близько,
Та друзі лицемірні кажуть , я на висоті,
А сині хвилі лагідного сяйва сонця блиском
приваблюють мене усе сильніше в самоті.
Так би й втонути в цих казкових ніжних хвилях…
На цей гучний жахливий безлад із німого дна
Дивитись крізь холодну воду , а не з під вітрила
Судна ,що шторм натхненно обмина…
Ніщо ніколи вже не буде як було раніше,
Та навіть наймайстерніший митець
Картину тих часів вже не відновить - зробить гірше,
Підняв мости минулого дворець.
А я хотів тебе навідати раптово,
Сказати , що змінилось вже давно усе,
Та я не думаю , що я знайшов би слово,
Та я не думаю , що я б знайшов тебе…
ID:
759402
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 08.11.2017 20:01:09
© дата внесення змiн: 08.11.2017 20:01:09
автор: Ноунейм
Вкажіть причину вашої скарги
|
