Найбільша омана це та, яка всередині нас. Та, яка змушує дивитись на цей світ, як у криве дзеркало: такі часто ставлять у тренажерних залах. Дивишся, і здається, що ідеальніше були вже не може: ноги стрункіші, талія, хоч поповнюй ряди моделей. Любите такі дзеркала? Я теж. Якби усі дзеркала були такими, може, ми були б щасливішими.
Але довго дивитись у криве дзеркало я не в змозі. Обгортка приваблива лише спочатку, а потім хочеться пізнати середину. І от момент істини. Коли зникає ефект кривого дзеркала, зникає цілий світ, який, як виявилося, був лише оманою.
Так от часто буває з нами. Дивимося на інших, ніби крізь криве дзеркало. Деяким цього абсолютно вистачає. Але є такі, котрим зображення з часом видається фальшивим. Зароджуються сумніви. Як це, бочка меду без ложки дьогтю? Але як тільки хочеш пізнати людину по той бік дзеркала, боляче вдаряєшся об нього лобом. І все б нічого, якщо вдаряєшся один раз, набиваєш синця на півобличчя і відходиш подалі. Навіть не знаю таких героїв, яким так вдалося. Гірше, коли вдаряєшся уже десятий раз, а все ще свято віриш у те, що дзеркало зовсім не криве, а звичайне собі дзеркало. А хіба звичайне дзеркало може приховати таємницю? Ні. Воно показує тобі красу, а часом і недоліки, щоправда кожен бачить в ньому себе самого. Скупий бачить по той бік скупого, щедрий - щедрого. І тільки криве дзеркало здатне викривити картинку, перевернути з ніг на голову. І от після одинадцятого удару у скляну стіну, коли здається, уже немає вільного місця для чергового синця, дзеркало не витримує. Розбивається... Хто тепер стоїть перед тобою? Так-так! Саме вона! Правда.
Шкода тільки, що так багато часу і сил уже втрачено. І навряд ти ще раз захочеш побачити таке відображення. Неодин уламок скла проб’є дірочки у твоєму серці і залишиться там назавжди, щоби бути тим неоціненним досвідом у твоєму житті, твоїм найбільшим смутком і найціннішою нагородою. Тому часом добре втікати у найтемніший сховок, де не буде жодного промінчика світла, жодних вікон, жодних дзеркал...
