Ще вдень скаженіла,
Гула снігова хуртовина.
Хапала за поли пальта,
Ніби я їй щось винна.
Кістлявими пальцями снігом
За комір кидала,
Тепло забирала безжально,
Та все їй здавалося мало.
Ось вітер вже стих,
І хурделиця втратила силу,
М’якими заметами кинула
Тіло пухнасте і біле.
І зла вже не стало –
Емоції кинуто в безвість.
Лебідкиним пухом цнотливо
Лежить снігова пелерина.
В занедбаний світ
Відкричала і відголосила,
І солодко спить під зірками
Безсила, безжальна Природа-Людина.
