Це,- про мою покійну матір
і про воєнний 1942 рік…
Навіть німці могли бути
Такими…"Брати" ж,- не такі… Війна…Окупація…Владні будівлі
По вітру ганяють якісь папірці…
В селі сполотніли з соломи покрівлі…
У батька замовник…Півлітра в руці…
В поліцію сватав: Наш час…Дочекались…
На Волзі вже німці…Настала пора…
Півлітра у денця…Та щось там не склалось,-
З погрозою гість почалапав з двора…
Аж тут і нагода,- поїдеш, Микито,
На працю в Німеччину…Ось папірець…
(Мов, там ти скоцюбнеш і все шито - крито,
Був певен - дорога в один лиш кінець)…
Зібрала торбину в дорогу дружина,-
Сама ж встала рано,- я скоро прийду,-
І щезла на день… Лиховісна година,-
Могла десь заскочити з горя в біду…
Прийшла вже по темному, вузлик дістала,-
І всі остовпіли,- печать, ausweis,-
Ти що, в коменданта, чи що, побувала?
Авже ж…Бо подумалось - зглянеться з нас…
І як він?..- Казав, що Німеччина - добре,
Що так буде краще…- А я про der Mann…
В мене ж двоє діток…-Ти, матка, хоробра…
А я щось розкис, мов старий доберман...
Схопила папір,прилетіла додому,-
Наш гість з темноти, під рукою – кийок…
Читає…Скривився, немов від оскоми,-
Скажи ж, хай не йде по дорожній пайок…
Були жорстокі, але не настільки як "старші" раші))) В пам'яті 
