"Де ти була?! Дивись вже ніч!
Безстижа! Знов мене позориш!
Брехливе стерво! Щоб тобі..!" -
І понеслось.... Прокляття й стогін
Зривались брудом з п'яних уст,
Летіли камнем, били в тім'я,
"Уб'ю!" - вгризалось в тишину,
"Уб'ю! Роздавлю, враже сім'я!
Не доводи бл...дь до гріха!
Збирайся погань! Геть із дому!
Мені ти більше не дочка!
О Боже..! Боже..! Вже не можу..." -
Стара замовкши клякла ниць,
Щось бубоніла, билась в груди,
А доня... Доня... Скільки ж сил?
Якби ви знали добрі люди,
Потрібно було тій дочці,
"За що? За що?" - себе питала,
"Хіба не дбаю? Чи мені
За тебе стиду було мало?
Благала " Мамочко, не пий!" ,
А ти ж? А ти ..? Мене лиш била...
Прости! Прошу тебе прости!
Татусю милий, вже не сила
Терпіти. Досить! Це вже край,
Пробач татусю! " І побігла,
Неслась, а серце розривав
Нестерпним болем дикий відчай...
Десь понад ранок хвилі шум,
Прибив до берега сирітку,
Дніпро нестримуючи сум
Стогнав стривожено і гірко
Та небо сльози пролило