Не знаю навіть я, чому сумую так:
Прокинулася вранці і раптово
Побачила твої усміхнені уста,
Твої я очі уявила, брови…
Нахлинули непевні спогади слабкі,
Подумала про тебе із любов’ю
І посміхнулася у відповідь тобі, –
Засумувала, отже, за тобою.
Прикривши очі, попливла на крилах мрій, –
Утратило у тузі серце спокій…
Найжахливіше, – як скажу про це тобі, –
У відповідь лиш тишина жорстока.
Тому лише в своїх думках тебе зову
І вірю, ти почуєш неодмінно,
Відчуєш всі мої думки, мою нудьгу,
І зрозумієш сум цей неймовірний.
Ні втома, ні недуга не гнітять мене,
Я не дзвоню і не надокучаю,
Але й не можу вибратися із тенет
І мовчки за тобою знов скучаю.
14.04.2013
