В зорі
І чого я повен?
Волок-день зачах.
Красний молитовник—
Печія в руках.
Хто піч проглядає
І серце моє?
От, в дворі немає —
Тільки десь Ти є.
Гай, та сила добра ж!
Тільки в двері вліз —
На червлений образ
Крапотіння сліз…
І чого ж я повен?
Волок-бір зачах.
Риба-молитовник
В пекучих руках.
2003
Я в Тебе вдома
де небо здобулось гірській емалі
з неізреченно світлою печаллю
й по всій оздобленій на перламутрі скрині
возносить ангелам для пропечатки
жовті мальви! —
із вузликами і стебе́льними шнурками:
уважно жить: вдячно й сердечно,
вічно й нині...
о Боже всесвятий у благостині
як мало це їхнє купається в загалі
і вічно й далі...
і вічні далі!
і — лики всіяні! —
мов небо віднайшло скарб у рабині...
і — вдовж по берегу і краєм моря
біг драгиней...
це Кіммерія
пізнаю настроєну для слуху річ:
вічно і нині.
Чого це злегка «тронуті»:
живучи ребрами ж в святині?
князь Ігор з півдня утікав
бо видно — що Марію упрохав,
раз вже прибіг до Пирогощі, що на площі...
буває ж з нехудожніми оказія така...
17.01.2006
*
Боже, постав лише
пожити в чистоті,
у серці чистоті відповідаю.
І серцем між нечистих знемагаю –
постав мене в свої ліси святі!..
Подай душі
сердечний передзвін:
людину я чи звіра привітаю –
Твого посланця –
і по тому взнаю,
що серцем чистий він –
Святого Духа більш не проганяє...
А більше я і не прохаю.
1999
* * *
Але ж який у нас Бог!
Вік живу — і не втомивсь дивуватись...
Господи й Боже, що в небі єси,
Світло незмінне, незлячне, непогамовне,
вірносте радісна, море краси!!
випукла чесносте повна!!
слізко дитяча,
шербетна основа буття,
серце нестримно гаряче!
Облаки ревнощів і передчувань,
Крутість сутужних і вигуки зрячих!
бурі страждань!!..
Сонце із моря.
Скрутні панахиди навчань.
Сокіл за небом високим.
Істинна добрість.
Ще й никнучий жаль.
Схід над будівлями.
Усіх рятуюче Око.
2003
