І знов, полонить серце сум -
Немов, тяжка липнева спека...
Й пронзає тіло, наче струм,
Чатує, ніби небезпека...
Той збіг обставин, слів й подій,
Які на жаль, вже не змінити...
Та де знайти, бодай рушій,
Щоб кожен вчинок, пояснити?..
Так склалось й в тім нема вини,
Що смуток, через край - стікає...
Але на бога, поясни! -
Чому він й досі... Не змовкає?..
Так сталось, що між зайвих слів,
Гучніш за все, луна - мовчання...
Час множить, відстань до світів -
Хоч й не враховує, страждання...
Так сталося і це кінець,
Лиш, я, шукав завжди початок...
Хоч й зведено все нанівець
Приносять чек... Й беруть податок...
Для тебе все, хоч навіть й ти
Мене, не в змозі врятувати...
Й десь на теренах самоти -
Я знов, приречений блукати...
Якщо вже йдеш, собі, то йди,
А далі - буде... Тльки тиша...
І коли щезнуть, всі сліди,
То твоє, місце - займе інша...