„Марґо, а Ви красива?“ – з пп
А за красу розплата дорога,
Бо знаджують панів її зажинки.
Казав одлюдник Ніцше: „батога
Не забувай, коли ідеш до жінки!“
Лиш тільки всі узгоджені лади
Сплелися у красиву в’язь мелодій,
Аж раптом синкопує пан. Ади!
Ковзнув на забороненому плоді.
Мені злетів з різьби останній гвинт,
Даю усі відмички від секрету:
Я – Гретхен, де престол і корогви,
Де чорний пудель вченому аскету
Дарує молодість, а він мені дитя,
Що потемки у заводі глибокій
Згубила. Вмить. І в страті покуття
Знайшла, пірнувши вслід у вічний спокій.
Схотів пан Маргариту, лиш яку?!
Хто бачила на власні маргаритки,
Як кров’ю брат пітнів од миш’яку
І шлюбна ніч омила нею литки?!
А може ту, з важезним ланцюгом,
Що долу тягне рама металева,
У рамі образ пса того ж. Марго
На балі сатани знов Королева.
Вклонився легіон. Це теж ім’я.
Навиворіт мого. Все, карта крита!
Перлина Афродіти є втім я,
Любов, що ієрогліф Марґарита.
Ім’я і врода вартують фати,
Але, на жаль, стають коштовним лотом.
Пізнати їх бажають всі, а ти
Дивись не спокусись едемським плодом!
Любов Марґо не буде на торгах,
Задовго до розпродано обжинки –
Вона завжди красива. Батога,
Прошу, забудь, коли підеш до жінки!