Сінокос!... Гаряча пора...
Як мало нам в житті для щастя треба,-
Оцю дорогу… Оці верби… Став…
Ці луки… Стіг.… Струнка ця юна Геба,-
І вже життя любити,- сто підстав…
Як пахне сіном… Та жіночим тілом,-
Воно хвилює, манить, гріє кров…
Від нього все в бажанні затремтіло,
Відчувши отой ніжний вічний зов…
Бажанням пахне вся твоя постава,
Вона пропахла сінном запашним,-
На ньому ти - немов прекрасна пава,-
І пальчиком – могутнім, хоч малим
Ти мене маниш в постіль ту духм’яну,
Прийшов… Милую…Геба,- ні гу гу…
Вуста цілую…Вогники два…П’яну
Солодкими бажанням жагу…
Затрепетала… Сил уже немає…
Та рано ще,- бо злет лиш дозріва!..
Гарячим льодом язичок гуляє…
Зомліла… Жарко… Медом… Ледь жива…
На піку пещу… Бо того бажає..
Гарячий подих…Спрага від жаги!..
Безвольна.. Стогне…Дотик серце крає,-
Життєвий простір дарять дві ноги…
Щоб ближче рай!. Він поряд!!. Обопілля!!.
Легенький шурхіт, трепет стіг почув...
Усі на сіні… Золоте привілля...
Обділений,- на сіні хто не був….