Кто понял жизнь, тот больше не спешит,
Смакует каждый миг и наблюдает –
Как спит ребёнок, молится старик,
Как дождь идёт, и как снежинка тает...
Омар Хайям
Летюче «зараз»
Я стежиною бреду посеред лісу вікового…
Осінь стиха виглядає жовтим кленом із-за рогу.
Дощик перший вересневий несміливо накрапає.
Мох зелений каже північ – звідки, де рости, він знає?
Вітер раптом у сопілочку заграв і засміявся,
Розіпнув зелені шати й пророкує – пожовтіють,
Позолотою укриє осінь граб і дуб, і ясень…
Поспішаймо ж в цю картину, в найпрекраснішу подію…
В різнобарвне кольорове розмаїття це жовтневе
Доки в прожилках малює лист дорогу в скору невідь
Й кожен день в обнові казка, білка шишки добирає,
Ми ж – гриби, шипшину, груші і другі дари, в цім раї…
Як спізнились – вітер буйний світом жовтим закружляє,
Ліс роздягне, а сьогодні падолист такий безвинний…
Те, що буде – невідомо, що було, того немає.
Це, що «зараз» ось летить – і є життя, тож і живи ним…
01.09.2010р.
