МАМІ
Мамо я іду до тебе, потримай для мене небо.
Скажу татові ще слово і рушаю у дорогу.
Надоїли лихі будні, діїв логіка відсутня...
Що роблю? Тай сам незнаю, я поволі помираю.
Час мене вже не лікує, бо у серці моїм кулі.
Я на мить закрию очі, біль у серці залоскоче.
По щоці тече сльозинка, ти була моя підтримка.
Ти була для мене другом!
Ти завжди мене чекала.
Попри всії свої справи ти мене оберігала.
Не цінив я тих моментів, тай частенько ображав.
А тепер як в кіно-ленті повертаюся назад.
Ставлю кадри на повтор,
та уже не повернути те що було, й не забути.
Час йде швидко та неспинно й не повернеться назад.
Може треба далі жити й не дивитися туда?.
Та як тільки дивлюсь в небо зразу згадую про тебе.
Всі розмови, всі моменти наче з фільму кіно-ленти в голові моїй гудуть...
-Забирайтеся!
-Не йдуть...
Я не знаю що робити, де піти, де залишитись?
Що робити що казати як спокійно далі спати?
Де шукати тії сили щоб продовжити життя?
А чи може краще буде занирнути в небуття?
В голові моїй як вулик, думки рояться, біжать
Та немає на них часу бо вже треба вирушать…
