Поч. 18 сек.
На березі голубого моря
Залишаєш свої ти сліди.
Я милуюсь з далини тобою
І прощаюсь, мабуть, назавжди.
Не моя ти тепер уже стала,
Не моя тепер ти, не моя.
Напевно ворожка лихая
Дорогу нам колись перейшла.
На чуже подвір'я ти ступаєш,
В чужий дім впевнено так ідеш
І достеменно тепер я знаю,
Тебе уже ніколи не вернеш.
Крокуєш в чужий дім по сходинках,
Прощальний погляд кинула мені.
Біле плаття твоє в бісеринках,
Як же личить воно тепер тобі.
Не моя ти тепер уже стала,
Не моя тепер ти, не моя.
Напевно ворожка лихая
Дорогу нам колись перейшла.
Якими щасливими ми були,
Коли вишні сніжно -біло цвіли.
Ти міцно пригорталась до мене,
І говорила:- З тобою буду завжди...
Не моя ти тепер уже стала,
Не моя тепер ти. Давно не моя!
Чому ж доленька . Ота доля сумна,
Мимо нас вона так тихенько пройшла.
Не моя ти тепер уже стала,
Не моя тепер ти. Не моя ...
Але на жаль, в Карпатах, я уже давно не бачу ні ворон, ні горобців. Десь поділись цього року і сойки. 
Ох та ворожка... 
Чуттево,гарно!Чому інколи так складаються долі?! 
забобон - не для ворон... та все ж тримайтесь за ґудзик! 
