Нехай собаче в Тофіка життя,
Але не те, що звично уявляється.
Воно від інших дуже відрізняється –
Ніколи не доводить до виття.
Він знає, що таке шампунь і гель.
Він хвастає одежкою завидною,
Бо Тофік є особою елітною,
В собачих колах – визнана модель.
У нього ніжки прямо аж від вух
І очі, й хвостик теж, як в зірки справжньої.
В театрі виступає він домашньому,
Бо ніс ще той! І музикальний слух.
Він в хаті – повноправний член сім’ї.
Тут в нього власні теремки і ковдрочки,
(Хоч виглядає часто хитра мордочка
Із ліжок вищих – явно не своїх).
Для нього все – ковбаска з щедрих рук
І як закон – велосипедна подорож,
Де він облає, їдучи по городу,
Зі свого трону вуличних звірюк.
А вдома не трапляється злоби –
Від витребеньок все навколо – ходором.
До речі, Тофік служить лиш господарям,
А друзям дозволя себе любить.
Купається в добрі, немов дитя,
Хоч, як дитя, буває, з примхи плаче…
Не в кожного з людей таке життя,
То чом би й не позаздрити собачому?!
