В одного багатого чоловіка було троє синів. Старшого звали Романом, середульшого – Степаном, а молодшого – Назаром. Коли Романові виповнилося дев’ятнадцять, Степанові вісімнадцять, а Назарові – сімнадцять, батько зібрав їх у своїй кімнаті й мовив:
- Дам я кожному з вас, хлопці, по мішечку золота, і ви покинете дім, підете світ пізнавати, мудрості набирати. Та через п’ять років маєте повернутися й розповісти мені, що бачили, що чули, чого навчилися, що здобули. Така моя воля.
Не дуже хотіли йти сини з дому, в якому мали затишок і достаток. Але мусили виконати батьків наказ. Наступного дня спожили за одним столом із батьками сніданок, помолилися спільно, взяли по мішечку золота й й по торбинці харчів і пішли.
Старший син захотів об’їхати різні країни, подивитися, як там живуть люди, побувати в горах, біля морів, у великих і маликих привабливих містах.
Середульший подумав, що продасть золото, яке йому батько дав, і за виручені гроші побудує в місці поблизу лісу та річки дім, а ще купить собі круту автівку.
Молодший вирішив їхати до Лондона, щоб здобути там добру освіту, стати інженером, його дуже цікавила техніка.
Як задумали брати, так і зробили.
Минуло п’ять років з того часу, як вони попрощалися з батьками і пішли у світ широкий. Старший син, Роман, повернувся додому без копієчки, зате привіз велику валізу, в якій містився модний одяг, і багато вражень. Увесь тиждень розповідав він батьку й матері про те, що чув, що бачив у світі: про сині моря з дельфінами, човнами й рибаками, про глибокі океани з акулами та кораблями, про високі гори з вівцями на полонинах і пастухами, про бистрі ріки з окунями й линами, про висотні будинки й зелені парки, про дивовижні рослини і про не бачені ним досі тварини.
Повернувся додому і середульший син – Степан. Той приїхав на крутій автівці, показав на телефоні світлину, на якій був зображений його двоповерховий будинок, позаду якого ріс ліс, а збоку – протікала річка-стрічка. Чудово!
Молодший не мав, чим похвалитися – мало що бачив у світі, весь час був зайнятий наукою. Не придбав ні будинку, ні автомобіля, ні модних речей, тільки формули математичні носив у голові та креслення й розрахунки на електронному носії.
Влаштував батько на честь приїзду синів бенкет. Запросив членів родини, сусідів, друзів. Прийшли. Їли, пили, веселилися. Старший син вихвалявся побаченим та почутим під час своїх подорожей світом, середульший пхав перед очі всім світлину свого будинку, молодший, здебільшого мовчав. Не мав чим поки що похвалитися. Насміхались старші брати з нього, при першій ліпшій нагоді шпички пхали йому в душу. Не відповідав їм грубістю,розумів,що кожному – своє. Сім днів брати святкували, розважилися в домі, де виросли. А на восьмий зібрав їх батько за столом у залі й мовив:
- Бачу, зарано я вас покликав додому. Замало здобули ви. Даю вам ще рік, ідіть у світ, але вже з тим, що самі надбали за п’ять років. Подивлюся, як далі все у вас складеться.
Пішли сини. Старший перші три місяці жив з того, що продавав власні речі, які тримав у двох своїх валізах. А коли в нього залишилося лише найнеобхідніше, вирішив знайти собі роботу. Не вмирати ж з голоду, не жити ж надворі, як безхатько! Вдалася йому ця затія. Найнявся гідом до однієї туристичної фірми, яка організовувала подорожі за кордон. Сподобалась керівництву його кандидатура, знав багато чого про різні кутки світу і мови трохи – англійську, німецьку, французьку.
Середульший оселився у власному домі і почав таксувати, мав свій автомобіль. Грошей заробляв небагато, але вистачало на те, щоб не вмерти з голоду, зодягнутися по сезону й оплатити комунальні послуги.
А молодший уже за тиждень після того, як залишив дім батька, зробив винахід. Він придумав такий кухонний апарат, який міг виконувати різні функції – варити супи, каші, запарювати каву, пекти тістечка, торти, булки, хліб, смажити рибу, тушкувати м’ясо, овочі, робити салати, варення, сік, підливки, словом, усе, що тільки шлунок бажає і від чого душа радіє. Апарат працював швидко, якісно і коштував стільки, що кожен середньостатичний мешканець світу міг собі його придбати. За пів року заробив Назар на своєму винаході мільйон гривень. За пів мільйона збудував дім, за решту купив меблі, автомобіль, подарунки батькам, братам і відіслав їх їм. За наступних пів року заробив ще один мільйон. Йому вдалося вдосконалити свій винахід. Його кухонний прилад міг тепер ще й закрутки робити: салати, варення, м’ясні, грибові паштети готував і закривав їх герметично кришками. Пів заробленого мільйона поклав Назар на свій рахунок, решту пожертвував на програму з винайдення ліків для хворих на злоякісні пухлини. За п’ять місяців ліки були знайдені. Більшість з тих людей, які згодилися прийняти участь в їхному випробуванні, через місяць одужали. За внесок коштів у розвиток медицини молодшого брата нагородили орденом «Червоного хреста».
Рік для всіх трьох братів минув швидо. З’їхалися вони до батьківського дому. Цього разу Роман та Степан не сміялися зі свого молодшого брата, а старалися всіляко догодити йому, довідалися про його досягнення – не від нього, а зі ЗМІ. Вони підносили Назарові за обідом страви, які він бажав. А готували їх у тому апараті, який їній молодший брат винайшов. Назар усміхався приязно братам, дякував їм за увагу й, попоївши, віддалявся, бо працював уже над іншим винаходом – індивідуальним літальним апаратом.
А чим би ти зайнявся, друже, якби пішов із дому з мішечком золота?
ID:
817059
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.12.2018 22:11:05
© дата внесення змiн: 06.09.2021 22:33:42
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Повчально та гарно, Люба! 
́
Істинно так, Любове! 
