Дрімає вечір... І туман
гаї, поволі, огортає...
І серце ночі не чекає,
Й здається, що уже нема,
за виднокраєм, більше мрії...
І сум шепоче... І не сміє
покинути тебе печаль...
Розлука ж ця, немов печать,
таврує душу... Й не змовкає
утрати біль... Нестримний жаль,
стиснувши груди, вже не йде...
А мука стогоном зринає:
"Кохання моє, де ти?.. Де?"