Крислатий красень під вікном
Допоки ще стоїть без листя,
В скло добивається чолом -
Набридли шум і гамір міста.
Уже весна пройшла зеніт,
А він – у млявості й задумі,
Кімната тягне, як магніт, -
В ній люди справжні, без костюмів.
Звучать музи́ки там і сміх,
А дітлашня з котом гасає,
Натомлений татусь приліг,
Матуся заправляє раєм.
Млинці печуться і шкварчить
На них сердито сковорідка,
Зі свистом чайник робить вид
Що він тут грає першу скрипку.
Все споглядає наш горіх,
Щоденно з ними серцем поруч,
Хоч і не за́йде за поріг,
На чатах, ніби вічний сторож.
Вже зовсім скоро одягне
Сережки-квіти та листочки.
Для нього зараз головне
Не сумувати за садочком.
Бо доля вже його така -
Стояти осторонь від інших.
Лиш тягнеться, бува, рука
До тих, в кімнаті, тихим віршем.
дуже мила картинка сімейного будня. оригінально подали це через сприйняття дерева. перевірте, будь ласка, актуальність «допоки» в першій строфі, і в слові музики ви поставили наголос, що порушує ритміку.
Цікаво, Оксо, і з сюжетом, і з римами! Алегорії теж пруть, як глядачі на "Олімпійський" з шоуменами! 
