Браво, Маестро! Зал кричав…
Вкривали квіти з залу сцену.
Зал шаленів, а він мовчав,
На фоні красок гобилену.
Царицю музики в руках,
Тримав Маестро, як святиню.
Він толк знав в музиці й жінках,
Моливсь на них, як на богиню.
Маестро – справжній віртуоз,
Його навчила скрипка грати.
Він грав для сміху і всерйоз,
Він зал умів зачарувати.
Ридала скрипка, бо душа,
Слізьми вмивала власні струни.
Маестро грою воскрешав,
Стелив для залу пишне руно.
А потім зал пішов в танок,
Маестро танцював на сцені.
І кожне па, і кожен крок,
Про нього говорили –геній.
Маестро – не лише звання,
Це вищий клас для музиканта.
Його це долі обрання,
Вище звання його таланту.
