Ой-да, ой-да, вітер в полі, вітер на роздоллі.
Зажурились козаченьки, потомились коні.
Катерина білолиця лагідно сміється,
А по землях України, кров багряна ллється.
Присиів:
Не впирайся вітер, брате, не крути нам чуба-
Ми прив'яжем московитів до старого дуба.
Нехай віє-навіває, нехай нагадає,
Що у нас є дещо спільне, може, пригадають.
Ой-да, ой-да, випав браття, нам не втішний жереб-
Полонили невгамовні Дніпра Лівий берег.
Та танцюють, окаянні, на наших могилах,
Але ми здолаєм злиднів, з нами-Божа сила.
Приспів.
Московити-ненажери, вам належить знати,
Що не кидають каміння в спину свого брата.
Україно, Україно! Сива наша мати,
Козаченьки не пробачить-це потрібно знати.
Приспів.
p.s. 16 червня 1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги. Сумним фактом було те що в знищені Січі прийняли активну участь донські козаки, вони не знали жодного жалю до домівки їх українських "побратимів". Але не дивлячись на таку старанність в справі виконання розпорядження Катерини II, вони самі на початку 1790х потрапили в її жорстку опалу, в них були відібрана більша частина споконвічних земель, велика частина донських козаків була переселена в віддалені регіони Росії. Їхня старшина репресована. Лише 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі козацька-лицарська Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова.
Саме так і було.Поляки закріпачували потихеньку вільнолюбну Русь рабами хотіли зробити, а ці пафосні східні брати, підлістю зовсім в багно втоптали! Правду чисту писати не хочуть, Гайдамаків Шевченка з шкільної виключили, бо там правда...!
>Ой-да, ой-да, вітер в полі, вітер на роздоллі.
>Зажурились козаченьки, потомились коні.
>Катерина білолиця лагідно сміється,
>А по жилах наших дужих кров багряна ллється.
>Приспів:
>Не впирайся, вітре-брате, не крути нам чуба -
>Ми прив'яжем московитів до старого дуба.
>Нехай віє-повіває, нехай нагадає,
>Що у нас є дещо спільне, може, пригадають.
>
>Ой-да, ой-да, випав, браття, нам невтішний жереб -
>Полонили невгамовні Дніпра Лівий берег.
>Та танцюють, окаянні, на наших могилах,
>Але ми здолаєм злиднів, з нами - Божа сила.
Приспів.
Московити-ненажери, вам належить знати,
Що не кидають каміння в спину свого брата.
Україно, Україно!Сива наша мати,
Козаченьки не пробачить - треба це вже знати!
Добре, що рука Ваша, Олеже,тягнеться до героїки козацької доби... Бо ж у нас в історії мало таких сторінок, як козаччина! Ідея, фабула твору захоплює, мелодика, за деякими винятками, витримана! Співйте, Олеже!