Буденність сірий колір має,
Та цим вона нас не злякає,
Бо фарби маємо самі,
Тож розфарбуєм сірі дні!
Той сірий колір монохромний,
Є консерватор монотонний,
Не хоче щось навкруг міняти,
Щоб нами владно керувати.
Та сірість є в найменшій звичці,
Сховалась навіть у дрібничці:
У одязі, шляхах постійних,
Напоях, мріях безнадійних.
Стражданнях духу нескінченних,
Словах жалю себе некчемних,
У небажанні ворухнутись,
Та стану спокою позбутись.
До критики нестерпність люта,
Образ гидота як отрута,
Як пил довкола все вкриває:
І колір вже життя втрачає.
Ми маєм вдосталь фарб яскравих,
Ідей, думок та мрій цікавих,
Щоб щохвилини нам радіти,
Буття по-своєму творити.
Сильніш інерцій у стократ,
Любов і до життя азарт,
Що перелОмлять те буденне,
Рутинне, сонне, повсякденне.
Драконів побороть своїх
Поможе усміх й щирий сміх,
Фантазії політ натхненний,
Надії подих незбагненний...
Та лиш якщо ми є байдужі,
Під ніс лиш дивимось в калюжі,
Все промайне мов сіра тінь,
Серед неясних сновидінь...
