Під небом голубим удень либонь
земля, як сковорідка, розігріта
від сонця, що пече ніби вогонь,
пройшло вже більш, як половина літа.
Червоні вишні й жовті абрикоси,
що під вагою нагинають віти,
а у полях – жнива й свіжі покоси, -
пройшла вже більша половина літа!
У озері, у річці, у ставку
купаються усі – й дорослі, й діти,
ховаються від спеки в холодку –
пройшло вже більш, як половина літа.
Збираються у зграї знов шпаки
і галасують: «Куди ж полетіти?
Де є шовковиці, черешні й черв’яки?...
Пройшла вже більша половина літа!»
Сонце пече, щодня стоїть жара,
ніби у пеклі десь із кінця світу.
Мабуть таки прийшла ота пора,
що зветься «більш, як половина літа».
