* * *
За сполохом
ручок твоїх
піднялась раптом птиця,
сонцеокі жарки з її крил
і кільчаться і пурхають,
як пір’їни спалахують
ніби ми – обмінялись голками вогню
1989
* * *
Чому так гори лиже вітер сонця?
Всі гори я. Плечима впав у Всесвіт.
І від плечей я спека і повітря.
І світ. І всі хребти ворушать
Вітряний потойбічний мій язик...
1989
* * *
То дитинство землі – лісового потічка...
Все стоїть,
а кришталь витіка, витіка...
А як круто зверта –
протіка поміж пальцями крон –
вже як юна ріка
А до сарн промовля і до неба –
то чаша, рука!
А десь витік невидимий
ніби сльоза уві сні...
1990
* * *
Де дух могутній, а любов земна,
Там буде вмить і спалена вона:
І спрага волі! й дрож на племенах, —
Велика ясність в пломіні зорі!
Любов шукає висоти — горіть.
Любов шука висот — горіть!
Горіть!
Любов втіка в тепло!..
бо їй так треба…
О ти, Любове із небес! —
Блаженство Неба…
1985