Осінні вечори – час для теплих розмов,
Таких теплих, як зв’язаний мамою плед.
Час для мовчання замість післямов,
Час, коли з молоком смакує липовий мед.
І книжки довгими вечорами наділені чарами,
В кожному слові, вдесяте за вечір прочитаному,
Ховаються нові сенси, зі сторінок вилітають хмарами.
Заповнюють душу, і ти розумієш: можна вірити написаному.
Морозний подих змушує цінувати сімейне вогнище.
Ти щасливий, коли твоїй душі тепло.
У садку золотокоса зробила собі капище,
Оголюючи дерева, а ти можеш бути відвертим?
Перепочинок між життєвими марафонами,
Між підсумками за вчора і планами на завтра.
В повітрі свіжість осіння видзвонює дзвонами,
А тебе зігріває каміну золота ватра.
В сутінках рудої заграви з іскрами калини,
Згорить усе, що захочеш назавжди лишити.
Викидай душевне сміття, не шкодуй ні стеблини,
Фенікс після спалення тільки зможе ожити.
