Спустився місяць із небес
І ніжно усміхнувся,
А я злякалась, раптом щез,
Чи з ніччю розминувся...
Він без дротів в пітьмі горить,
Одвічності ліхтарик,
Навколо сонечка летить,
З землею, мов комарик.
Мене розраджує вночі,
Коли на серці важко,
Сміється, гладить по плечі,
Безмежності комашка.
Так заспокійливо мовчить,
Цілує світлом душу,
Зірковим яблуком хрумтить,
Задивлений в калюжу.
Де бачить в темряві себе,
І, як завжди, питає:
Чому, як небо голубе -
Мене в воді немає?
А я, всміхаючись собі,
Як все відповідаю:
Ти тут, щоб сяяти в пітьмі,
Вдень - сонечко палає.
Навколо місто в сяйві спить,
З Морфеєм сни малює,
А місяць яблуком хрумтить,
Про щось своє міркує...
А потім рушив до небес,
Прощально посміхнувся,
А я вже думала, він щез,
Чи з ніччю розминувся...
***
