Співає, трель виводячи,
Вівсянка на межі.
Цвіркун стрекоче сонячну
На стежечці-вужі.
Голубить сонце доню хай –
Селом йде навпрошки.
Повсюди, в колір соняха,
І стріхи, і стіжки.
Голівки, вкриті золотом,
Спираються на тин.
Тут пахнуть медом, солодом
Замріяні хати.
Зустріне щемом вулиця,
В ній мальви, як вогонь.
До хати сонях тулиться –
З дитинства він, либонь.
Зворушливо покотиться
Сльозина по щоці,
Про батьківщину ода ця –
Її лишу дочці.
Візьму я настрій сонячний,
Любов йому додам.
Цінуй це місце, донечко,
Тепло свого гнізда.
Бо не пізнали й досі ми
Селянський труд важкий.
Відчуй ногами босими,
Бабусині стежки.
Мов велетенський соняшник
Зірвався зі стебла,
Всіх зігріває сонечко –
Тепло мого села…
Дуже гарно,щемливо про село.Відчувається,що писалося щиро,з любов'ю,від серця. 
