Червоний попіл ходить по бруківці:
чи божа кара, чи - блаженний дар.
Вогонь іде, за ним ідуть мисливці,
свинець змиває ґрунту гнійний шар.
Провулок Лондону - зів`ялі ніжні квіти,
спотворені трагедією сну.
Червоним оком місто буде гріти,
зшивати в біле голод та чуму
відлунням слів, відбитками на стелі.
Червоне й чорне - кров й задушний дим.
То плаче Бог, то гинуть діти Геї -
у жевриві не стане їхніх див.
Тобі, о Смерте, що і дар, і кара,
гостріше леза, швидше за списа.
Тобі, о Лондоне! Ти - крила у Ікара,
червоний колір - то твоя краса .
