Сергійку, синочку,
Устань, подивись,
Доросла вже донька,
Ти б нею гордивсь,
Вона самостійна,
Сім"ю уже має,
До мене не часто,
Та все ж приїжджає...
Про тебе, синочку,
Вона все питає...
І я їй, звичайно,
Все розповідаю:
Про тебе й про Таню,
Про діда Івана,
І про твого тата,
Давно й їх немає...
Є фото від зятя,
Твого, мій синочку,
Йдемо ми на цвинтар,
Біля вас постоєм,
Про все вам, синочку,
Ми розповідаєм,
Чи чуєте нас ви,
Ми, звісно, не знаєм...
У смутку живем ми,
Постійно, синочку,
Та все ж я радію,
За мою онучку...
У ній ніби бачу,
Тебе і Танюшку...
Частенько я плачу
Ночами в подушку...
Якби ж було можна
Ділитись роками,
Своїми, синочку,
Поділилась би з вами...
Не знаю, чи дійде
Моє вам послання,
Та я прошу небо
Його передати,
Тоді спокійніше
І жить буде, й спати...
Сергійку,синочку,
Й невісточко, Таню,
Допоки живі ми,
Ви будете з нами...
ID:
929093
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.10.2021 13:49:53
© дата внесення змiн: 27.10.2021 13:49:53
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
