Давно не писалося так багато,
Не гупали пальці по клавіатурі,
І рими виходять якось строкато,
Неначе із воску химерні фігури.
Давно я не жив так, як живу,
Іноді й сам зрозуміти не можу,
Чи то відбувається все наяву,
Чи на мару безсовісно схожу.
Давно я не спав міцно, спокійно,
Не бачив сни, а в них – майбутнє.
Нехай уві сні будуть всі війни,
Щось буде слабке, а дещо могутнє.
Давно не кохав, до біса кохання,
Лиш білої смуги хочеться нині,
Чесно кажу, це єдине бажання,
Що тліє-жевріє десь у середині.
