|
У дитинстві, ялинку чекала, як віл обуха. Це було не аби яке випробування з низкою заборон, правил, завдань, обов’язків та передсвяткових клопотів.
Перш за все, ті страви які холодні, мені категорично були протипоказані, не те що куштувати, але й думати про них не могла, щоб не заболіло горло і не залягла дома з температурою. Та я під час прогулянки в садочку, ховалася від пильних очей вихователів і все ж куштувала прозорі сріблясті бурульки, які намистом звисали з гірки-ракети. Ще не можна було виходити в коридор без повного зимового обмундирування, бо там не топилося. Коли гралася на підлозі, то нікуди не можна було сповзати з величезної шуби, а вона мені слугувала безпечним островом серед підлоги у залі, яку чомусь вважали холодною. Коли поверталася з садочка. То зеленим шарфом зав’язували мені все обличчя, лиш очі видно було і це, зауважте, в той час коли носіння масок не передбачалося. Від гарячого повітря і сильного морозу шарф, вії і брови вкривалася білим і пухнастим інієм, а я була схожа на Снігурку.
Мені давали величезний вірш, який все сімейство вчило зі мною кілька тижнів, але ж та клята буква! Перша буква мого прізвища! Скільки нервів вона мені зіпсувала до того часу, поки я все ж не навчилася вірно вимовляти: «…щоб всюди побувати, ррракетою лечу» - приблизно так у мене виходило.
З початку зими я мала бути слухняною і покірною, води не варити, коники не відпалювати, нічого не чудить, ніде не провиниться…це було не легко, але я впоралася.
З наближенням новорічного ранку назрівало ще одне актуальне питання: «Ким бути на святі?» Тоді діставали відрізи барвистих кольорових тканин, у які я замотувалася і уявляла себе на святі найгарнішою в образі циганки, або індійської красуні. Все завершувалося банально: тканини мама старанно згортала і повертала їх на належне місце, а мені сповіщала, що буду я Мишою, бо желетка і вуха з маскою у нас є. Наступного року у мене був стрибок по кар’єрній драбині і я вже стала Жабою. Зелена маска-шапка з величезними вилупкуватими очима, такі ж рукавиці на руки і на ноги, ради цієї епатажної ролі мені пошили блузку з підзелениного калінкору з унікальною вишивкою. Для цього бабуся відпорола комір і манжети зі своєї дівоцької вишитої сорочки і дбайливо прилаштувала до мого нового вбрання.
У останній рік перебування у садочку мені випала честь бути лисицею. Костюм, (доречі, привезений із самої Варви!) був неперевершений. Вишита сорочка, спідничка, рожевий плюшевий корсет, розкішний, пишних рудий хвіст та маска з лисячої голови, яка кололася, давила ризинкою навколо лоба і страшенно смерділа дохлим собакою. Але на фотографії Лисиця, (тобто я), виглядала дуже вишукано.
Пізніше випала нагода стати Сніжинкою і ми всім сімейством обшивали дощиком біле плаття, яке привезли із Світличного. Наступного року була Мухомором у крапчастому костюмі, який виготовила тьотя Надя з бібліотеки. Ще була Сніговою Королевою – у весільній сукні, яка на мені (цибатому підлітку) виглядала, як ряса. Лише в шостому класі мрія збулася і я була циганкою, а ще заради цього перевели клапоть найгарнішої тканини на пошиття циганської спідниці.
Хоч подарунки на святах були у всіх однакові, але ж все таки дуже хотілося, щоб мій карнавальний костюм відзначили хоч словом, бо недарма ж я так переймалася підготовкою до свята.
ID:
934908
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сільська лірика
дата надходження: 25.12.2021 17:05:25
© дата внесення змiн: 25.12.2021 17:05:25
автор: Інна Рубан-Оленіч
Вкажіть причину вашої скарги
|
