Хоч літо проходить,
Стікає сльозами.
І долі сіріють –
Квіт займеться ще.
Джмелів теплий подих –
Над полем із Вами:
Йдемо слідом мрії,
Життєвим дощем...
То Божа є сила,
Його відшукати –
Рожевих ілюзій,
Медовий мотив.
Скажіть, Ви любили,
Як джміль волохатий
Виводить на лузі:
«Ж-ж-життя моє – ти?»
Мов сонячний промінь
Пірнувши у очі,
Вогнями торкнеться
Якась таїна:
Мені, ледь знайомій.
Хтось ніжно шепоче:
«Горнися до серця,
Не бійся, пірнай!»
…Думок жваві зграї
Несуть кіноплівку,
Жовтіють світлини –
І сад наш опав.
Джмелину ж співає
Кохання з полів тих:
«Ж-ж-жадана, єдина…»
Хоч вже листопад…
Кохання змарнілих
Зігріє і згаслих,
І в осінь не зрадить,
Хто справжнє зустрів.
Той день, де любили,
Завжди з нами разом.
Крізь всі листопади
Піснями джмелів…
Літо і осінь дзвенить у джмелиних вібраціях. Ну, як же не кохатися коли навколо, навіть і в дощ, така краса?
пісня джмелина заколисує... 
