Що це? Центр Європи наче.
Жінка йде босоніж полем.
Сум довкола неї скаче,
Засипає очі болем.
Сльози жінки росять квіти.
Сонце їх втирає чубом.
Бачить це молодик вітер
Тре чоло і кривить губи.
Потім в небо йде і мовить
Йому: «Жінка, глянь, ридає!
Сум її у сіті ловить ,
Очі біль гіркий з’їдає».
Зором світить землю небо:
Жінка гарна, так, і гідна.
Руку їй подати треба,
Забагато терпить бідна!
Вітер, втішений цим словом,
Спати йде у верболози.
Небо пасмом волошковим
Витирає жінці сльози,
В очі пхає їй жарівку ,
Каже: «Може, їжі дати,
Одяг модний чи автівку?
Дім новий побудувати?»
Жінка топче край стежинки.
«В нас вогонь війни палає.
Йдуть у бій мої кровинки.
Деяких уже й немає…
Лиш одне прогнати може
Смуток із життя орбіти -
Це коли орду ворожу
Переможуть мої діти,
Лишать зброю, вмиту кров’ю,
Те, що впало, відбудують,
Думи висвітлять любов’ю,
Силу й славу відгодують.
Поки ж гинуть,терплять муки ,
Сохнуть радості стебельця».
«Я візьму тебе на руки,
Притулю до свого серця.
Те, що прагнеш, ти здобудеш.
Око піднесеш, коліно.
Найщасливішою будеш
В світі. Чуєш, Україно?!»
