Пролітають літа, пролітають,
З кожним днем вже старішаю я...
І по - іншому все я сприймаю,
Та й Надія буває зника...
У житті все цікаве минуло,
Десять років жила я одна...
Чоловік вже давно в іншім світі,
Все частіше і я вже сумна...
Я сумую за тим, що минуло,
Була ж в мене чудова сім"я...
І робота у школі і дома,
І встигала зробити все я...
Уже місяць живу нині в сина,
Тут комфортно і гарно мені...
Хоч забути не можу минуле,
І у спогадах гарно, як в сні...
Вірю я ще у світле майбутнє,
Хоч літа вже минули мої...
Та зробити щось хочеться путнє,
І для себе, й для сина сім"ї...
Й сім"ю донечки хочу підтримать,
І в онуків теж сім"ї вже є...
Та, на жаль, я немаю вже сили,
І болить часто серце моє...
А роки моїх дум не рахують,
Й дуже швидко вперед знов летять...
Мої прикрощі їх не турбують,
Поспішають вони й не кричать...
Непомітно літа пролетіли,
Й нахилили мене до землі...
Чорні коси мої побіліли,
Лише думи лишили мені...
Відлітають літа в якісь далі,
І ніхто їх не може спинить...
Ще реальності якось сприймаю,
А літа вже не хочу й лічить...
Пролітають літа, пролітають,
Та вони ж ніби в річці вода,
Сум і зморшки знов нам добавляють,,
А нам хочеться щастя й тепла!!!
Прекрасний вірш, пані Валю! Таке життя...час не зупинити...
Хоча роки,ми воду хочем пити...
Із джерела,що придає нам сили....
І віра в МИР, що будемо щасливі!
Все буде Україна!
Таке життя...час не зупинити...
