|
Во мне уже рождается Господь,
и, полупамятный, полузабытый,
как бы и не во мне, а с краю смерти —
куда живым табу. Мой внук и прадед —
пережидает срок, пока умру.
Я с ним вдвоём — живу ли, существую —
нет никого. И грохот — гул беды,
как канонада. Он ведь — избавитель,
вот я и молвлю к слову: огради,
мой Господи. Избавь на миг, мгновенье,
а далее, оправившись, спасу
я сам себя. Сам — самого себя.
Он будто хочет выйти из меня.
Спасая, довести до помраченья,
на сквозняках, семи ветрах ослабить,
чтоб вышел сам я из себя, как сабли
лезвие из ножен костяных. Прочь,
чтобы сгасла свечка боли. Чтоб тьма
смирения и инобытие́.
И иножитие́. Вне Я и воли:
вот то, что одержимый прочит мне,
тот бог, что восхотел во мне родиться.
(а я ещё той свечкой посвечу,
чтоб мне не смеркло довременно,
прозрения аспидная свеча —
что пиррова победа для меча).
OSALx2o23-o6
*
В мені уже народжується бог,
і напівпам′ятний, напівзабутий,
немов і не в мені, а скраю смерті,
куди живому зась — мій внук і прадід —
пережидає, заки я помру.
Я з ним удвох живу. Удвох існую,
коли нікого. I гримить біда,
мов канонада. Він опорятунок,
я ж білоусто мовлю: порятуй,
мій господи. Опорятуй на мить,
а далі я, оговтаний, врятую
себе самого сам. Самого — сам.
Він хоче поза мене вийти. Прагне
рятуючи донищити мене,
аби на протязі, на буряних вітрах
я вийшов сам із себе, наче шабля
виходить з піхов. Хоче вийти геть,
щоб згасла свічка болю. Щоби тьма
впокорення мене порятувала
інобуттям. Iножиттям. Найменням
уже невласним: ось він, той загал,
яким кермує той шалений бог,
котрий в мені воліє народитись
(а я ще тую свічку посвічу,
аби мені не смеркло передчасно,
просвітлої дороги свічка чорна —
неначе перемога крадькома).
В.Стус. Вариант стихотворения из книги "Веселий Цвинтар"
ID:
986011
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Поетичні переклади дата надходження: 13.06.2023 03:17:22
© дата внесення змiн: 16.01.2024 21:06:21
автор: Под Сукно
Вкажіть причину вашої скарги
|