Знаєш, насправді говорити про вічність у нас не заведено,
Точніше можна, та швидше за все не варто,
Це вірус, який потрапляє у кров з легендою
Про бога, про небо,
Про те ким ти є, і ким намагаєшся стати.
Велика нудьга говорити тоді коли й сам
Не знаєш правди, читаючи Вайлда та Раскіна,
Інтуїтивно довіряєш красивим ідеям, словам,
Для того, аби упевнитись і просто чуже привласнити.
Найвірогідніше говоритимеш про чорний, зелений чай,
Каву без цукру, про осінь, про вакцинацію.
В цих розмовах прихована вічність про яку мовчать,
Особливо в кафе, особливо коли сімнадцять.
Вічність лякає, як лякає моральна проповідь,
Настанови священика, притча Христа про невід, та
Одним вже запізно відважуватися на опір,
А юним потрібно служити земній королеві.
Люди, жартують, випивають, відволікаються,
Як студенти, прозиваючись лекторці «Парадигмою»,
Вони проживають життя у розвагах, а пізніше каються,
Через те, що приходить старість, і ту, що стоїть за спиною.
Так,
Вічність...
Це, мабуть, складна і надто загальна тема,
Про таке не говорять, а більше мовчать. По-суті,
Вдивляються в тишу і слухають вилиту темряву
І коли помічають, то тільки її відсутність.
09.10.2023
ID:
997194
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.10.2023 11:32:15
© дата внесення змiн: 29.10.2023 18:38:27
автор: Володимир Каразуб
Вкажіть причину вашої скарги
|
