На нашій межі швидкоплинного часу,
Де замість молитви слова сподівань,
Ковток за ковтком, відпиваємо з чаші,
Яку називають в народі грааль.
У мріях назавжди - любов і надія,
Реальність умови диктує свої,
У вірі є сила, що прийде Месія,
Й суцільний туман Альбіону в житті.
В тумані відносин довірившись хвилям,
Несеться фрегат наших всіх сподівань,
Вже, вкотре, навколо війна і насилля,
А хочеться іншим, й собі, менше втрат.
Так хочеться миру і чашу любові,
А замість туману білесенький сніг,
Поменше даремно пролитої крові,
І чути дитячий знов радісний сміх…
Напевно зробили ми щось, все ж невірно,
Звернули в дорозі, мабуть, не туди,
Тому перед нами то скеля, то прірва,
Й лежать, в трясовині, в майбутнє шляхи.
Йдемо по коліна, по горло в болоті,
Щомиті з лиця витираючи піт,
Й благаємо Бога: достатньо вже крові,
За сотні минулих, в історії, літ.
У відповідь тиша…За гріх нам розплата,
Самі вибираємо долю таку,
Ми звіра, собі, рахували за брата,
За слово нерідне дістали війну.
Так хочеться миру і вийти за межі,
В які ми себе лиш самі завели…
Та, навіть тепер, одні їдуть в кортежі,
А інші вмирають за них на війні.
ID:
999924
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.12.2023 14:54:39
© дата внесення змiн: 01.12.2023 14:54:39
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
