Був собі циган,
Дрова в лісі рубав.
Ідея прийшла йому вбивча-
Залізти на бука,
Сісти на гілку
Та цюкать сокиркой.
Повз ішов перехожий.
Каже: - Що ти робиш?
-Промисел Божий,
Заробляю, гілку рубаю.
-Та ти ж упадеш!
-Хіба Бог, звідки ти знаєш?
Іди мовчки, куди шкандибаєш!
Махнув чоловік на нього рукою,
Спересердя притопнув ногою
Та й пішов потихеньку вперед.
А циган сокирою як учесне
по гілляці-
Та внизу вже на ср...ці.
Лежить.
Зірвався, як побіжить.
Догнав, чоловіка вітає,
За пророка того тримає:
-Скажіть, чоловіче, коли я помру?
-Та відчепися. Тричі як чхнеш,
То навіки ото й відійдеш!
Побіг циган з новиною до жінки,
Пилюгу підняв
Та й тричі почхав.
-Все я мертвий тепер!
На дорозі упав,
Руки навхрест розклав.
А їхав якраз візник.
Каже: - Я вправний медпрацівник.
Швидко лікую, з того світу вертаю.
Та міцненько гарапник узяв
І цигана добренько протяв.
Той підскочив, на ноги встав:
-Дякую, газдо, мене врятували,
Дай Вам Боже здоров'я чували!
Ну що, сокира - добрий інструмент,
Але почуй і Божий аргумент!
19.07.2024 р.
Оригінал
Циган та чоловік
Ішов чоловік шляхом, а над шляхом росла якась деревина. Дивиться чоловік — сидить циган на тому дереві на гілці і рубає її, і вже підрубав зовсім, от-от гілка уломиться. Чоловік і каже:
— Цигане, цигане, упадеш.
— А почім ти знаєш? Хіба ти Біг? — відізвавсь циган.
— Я не біг, а йшов, та знаю, що упадеш.
Не поняв віри циган мужикові. Сидить собі на гілці та й цюка. Ще не покривсь чоловік тою горою, а циган вже доцюкавсь, що гілка луснула, і бебехнувся з нею циган на землю. Зараз схопивсь циган і побіг доганяти мужика.
— Батечку, голубчику, — наздогнавши, благає циган мужика, — коли ти взнав, що я упаду, то ти знаєш, чи скоро я і умру: скажи, мій голубе, скільки мені на світі жити ще зосталось?
Щоб швидше циган відчепився:
— Як тричі кашлянеш, то й умреш, — відказав чоловік що попадя.
— Е, побіжу ж я та хоч скажу жінці, що скоро вмру, — заголосив циган.
Подавсь циган до жінки, та дорогою задихався та й закашлявся. Тільки що кашлянув утретє, так і розтягся на шляху, і лежить ні живий ні мертвий. Їхав на ту пору тим шляхом пан. Зупинив кучер коней, почав штовхати цигана, щоб устав із шляху. Не ворухнется циган. Підходить до нього сам пан, торкає його ногою і питає:
— Чом ти, цигане, не підводишся?
— Мені чоловік казав, що я вже вмер.
Розсердився пан і звелів кучерові стьобонути цигана батурою. От кучер як стьобоне — мовчить циган, він удруге, утретє… Не змігся циган влежати, та як схопиться, — давай панові дякувати:
— Спасибі тобі, паночку, що ти воскресив мене! Мені чоловік сказав, що як тричі кашляну, то і вмру. Я кашлянув тричі, та й думав, що вже вмер. Теперечки побіжу, похвалюсь жінці, що живий зостався.
ID:
1017889
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Гумористичний
ВИД ТВОРУ: Байка
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.07.2024 03:10:04
© дата внесення змiн: 20.08.2024 17:01:39
автор: Ростислав Сердешний
Вкажіть причину вашої скарги
|
А мудрість у чому?
