І ось ти знов переді мною
Мій чистий аркуш, мій екран.
Засіяти тебе любов’ю,
Без солі сліз, без давніх ран?
Та й справді: нащо колупати
Те, що насправді не збулось,
Чого запізно закликати
Із місць, де бути довелось.
А як казати, що кохаю,
Коли самотній в кожнім дні,
Коли давно вже не зітхаю
За кимось явно чи вві сні?
Розтанув ідеал для віри,
Став привидом блаженства рай,
А ті страждання, що надміру,
То пережите, тому край.
Люблю! – казав, коли у руку
Брав чиїсь пальці, цілував…
А те, що час несе розлуку,
Про те, закоханий, не знав.
Пташина люба відлетіла,
З собою Всесвіт відняла
І я тепер бездушне тіло,
Старий журавлик без крила.
---------------- /// -------------------
Я повернувся з вирію додому.
Над срібним плесом клубиться туман.
У заростях осоки свою втому
Лікую сном, мов падаю в дурман.
Я ще один. Чекатиму журавку
Десь забарилась… скоро прилетить…
Веселе Сонце засміється зранку,
Вершечки верб осяйно позлотить.
Ми злетимо над річкою у парі,
Купаючись у променях рясних
І там, - у небі, - справжнім Божім дарі,
Натхненно проспіваємо пісні.
Пісні про щастя друга знов діждатись,
Пісні про те, що вірність – над усе,
А ще про те, як виростуть пташата
І яку радість доля принесе.
Чекаю я… летить доба, минає,
У новоденні сподіваюсь знов,
Що не згубив свої ключі від раю,
Що вернеться сюди моя любов.
---///---
Не повторилось щастя журавлине,
Не повторився радісний танок.
Самотній птах у синє небо лине,
Між сивих хмар шукає когось знов.
А час іде, вже літа середина,
Молодняки вже пробують крило,
Не повернулась мила і єдина,
І раю в серці ніби й не було!
--//--
ВАРІАНТ 2
Я повернувся з вирію додому.
Над срібним плесом клубиться туман.
У заростях осоки свою втому
Лікую сном, мов падаю в дурман.
Я ще один. Чекатиму журавку
Десь забарилась… скоро прилетить…
Веселе Сонце засміється зранку
Вершечки верб, луги озолотить.
В очеретах заграє жвава рибка,
На тихім плесі множачи круги,
Серед латаття заяскріє квітка,
Та буйством барв засяють береги.
Трав оксамит, дерев тінисті крони,
Це - все моє! Як був в чужих краях,
Я сумував за обрієм знайомим,
За цим селом, яке на берегах
Немов лягло всім тілом на цю річку,
З'єднавши тіло стрічкою моста.
Моя Вітчизна – це домівка рідна:
Гніздо родини – журавлю свята!
05.08.2024 р.
ID:
1019347
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.08.2024 19:30:20
© дата внесення змiн: 06.08.2024 19:30:20
автор: dovgiy
Вкажіть причину вашої скарги
|
