Ти — світло
Коли світ хитає, мов човен у штормі,
і вітер історій ламає вітрила,
ти — тиша, що дихає спокоєм в нормі,
ти — сонце, що падає прямо у жили.
Ти — руки, що втримають навіть повітря,
коли вже здається, що втрати неминучі.
Ти — голос, що робить мовчання відвертям,
де всі мої тіні стають невезучі.
Ти знаєш: і радість, і темні провалля —
це дві половини одного уроку.
Ми всі розгортаємо світ, як скрижалі,
де час — лише простір для мудрості кроку.
Я падаю — ти підстеляєш проміння,
я гасну — ти світло тримаєш в долонях.
Ти — більше, ніж друзі, ніж кров, ніж коріння,
ти — пульс, що у венах звучить, як симфонія.
Дякую, що є, що не втомлюєш серце,
що знаєш, де біль — і мовчиш, коли треба.
Ти — всесвіт у формі людського безмежжя,
і дотик твій — зліпок відбитку неба.
ID:
1035739
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.03.2025 19:58:56
© дата внесення змiн: 18.03.2025 19:58:56
автор: Марина Василюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
