Зачепитись за сонячний промінчик,
по ньому проповзти метеликом,
у крилечка опаливши кінчик,
злетіти в світ маленьким велетом...
Віддати дням весни безпечність,
і напитися у неба сині,
щедроти його пізнати ніжність:
може, хоч метелики невинні...
В комах, напевне, теж є прагнення,
великі сенси злету звичного,
жага сердечка в танці зваблення,
в петельках збудження закличного...
Коли душа на дні істерики,
від людських жорстоких злочинів,
жалію, що ми не метелики,
наші душі у крові змочені...
Якби ми мали крилечка крихітні,
шукали сенс у безмежжі вічного,
то,може, й світ не мав би лих у дні,
від людського горя,душі звичного...
