Немов безкрилий птах, в повітрі я лечу.
Не відчуваю страх, лиш спокій, й далі мчу.
Я бачу з висоти усіх людей Землі,
Такі дрібні вони й байдужі всі мені.
Я відчуваю все, що місце моє там,
Де лише біль і те, що дороге так вам.
Не відчуваю біль і радості нема,
Тепер я, наче тінь, й прозора, як зима.
Звільнилась я від вас і ваших почуттів,
Тепер я вільний птах й мій світ - це світ вітрів.
Та ось в останній раз усіх кого люблю,
Побачить ще хоч раз я хочу - і знайду.
Знайду серед облич таких чужих і злих,
Знайду хоча б на мить любов і ласку в них.
Знайшла усіх своїх, з якими прожила
Усе життя, і в них любов черпала я.
Та ось серед людей зустріла я одну,
Яку любила теж, і вже не промайну.
Залишусь хоч на мить я біля неї тут,
Хоча б як тонка нить, але мене вже звуть.
Дивлюся в глибину очей я голубих
І в них я все тону. Чи зможу я без них?
Як буду жити там, серед вітрів морських,
Не зрозуміти вам, що бачу я у них.
І теплий подих вже не грітиме мене.
Дай гляну в вічі ще і вже минай й мене.
І погляд лиш сумний услід я кину вам,
Не хочу я більш йти туди, де вас нема.
Чи зможу бути там без рідних я сама?
Не зрозуміти вам, що я тепер одна.
Одна серед вітрів і серед білих хмар.
Хто мур цей дивний звів і де зник серця жар?
Де ділись почуття, де радість, страх, жага?
Це не моє буття і доля не така.
Нехай це буде сон, що налякав мене,
Не хочу серед крон літати з вітром все.
Листопад 2001р
