Я сиджу і п'ю гірку каву, вона дійсно по особливому гірка. З присмаком самотності на губах. Ти думаєш тепер не про мене. Твоє серце давно забуло хворобу якою була я і моє імя. Ти не хочеш згадувати. Відмовляєшся. Думки про мене давно запліснявіли в твоїй голові. Ти - це моє минуле, яке красиво загорнуте у подарунковий папір шукає свого щастя у долонях випадкових людей. Якби можна було викинути кудись ці всі страждання...перетворити їх на каву і пити лиш тоді колихочеться пригадати тебе і мовчки постраждати в самотності...але ти не випадкова людина...випадкових людей не буває, як і ніщо випадкове не може бути випадковим. Ні це не парадокс, це така собі жорстока реальність. Реальність де ми одне для одного чужі. Наші ангели плакатимуть над нами довго, поки не зцілять наші душі своїми слізьми. І для нас настане новий день. День де ми незнайомці...
неймовірно ніжно, зворушливо
