У суботу на базарі йде торгівля.
Хтось картоплю продає або томати,
Дядько виставив на продаж свого півня.
Стара Ґандзя йде насінням торгувати.
Сіла на своє звичайне місце,
Розв’язала із насінням свій мішок.
Видно всіх людей бабусі звідси.
Раптом трапився із нею сильний шок.
Йшла на довгих підборах, як чапля,
В поворозках, короткій спідниці
(А худа і тонка, мов граблі),
Розфарбована вся, молодиця.
Ще й цигарка в зубах красувалась,
А у носі сережка велика,
Мов бичаче кільце, теліпалась;
Нігті мала, як кігті в індика.
Її чорні, сітчасті панчохи
(Наче хтось нанизав павутиння)
Прикрашали криві, довгі ноги,
Декольте ще було на кофтині.
Зачіска ж була на голові
(Як же вам найкраще змалювати?),
Я б сказав, неначе буревій
Лютував постійно в її хаті.
Бант також на тім’ячку сидів
Так, неначе була випускниця.
У волоссі він стирчав рудім
«Гарної» цієї молодиці.
Стару Ґандзю мов заціпило навік,
Мов схопив параліч двосторонній,
Очі вилізли на лоба з-під повік;
Мов посивіли ще більше білі скроні.
- Що ви витріщились, бабо,
Це ж останній подих моди!
- Бачу, що тонка, як граблі.
Стало, дочко, тебе шкода.
Та хіба то зветься мода,
Коли палиш цигарки,
Коли ходиш ти голодна,
Носиш дрантя залюбки?
Все лице і очі, вії
Розфарбовуєш ти так,
Що вже схожа на повію.
Це недобрий, дочко, знак!
Звісно, я тобі не мати,
Та послухай-но пораду:
В моді розум треба мати,
А не бант чи віз помади.
а ритмык то трышки шкутильгаэ! не одна я така!эс!!!!!!!! 
