Кажеш: «Очікую, коли раптово напишуть вірші мені…»…
***
Оксанці Гаджій
Кажеш: «Очікую, коли раптово напишуть вірші мені…»,
Любиться тобі примріятися хто би тебе розпанахав:
Йдеш вся така весіння, у сорочці розшиваній,
Обабіч бігборди гігантськими буквами: «Павлік, йди на фіг!».
Це ж епатаж, як на всю країну «вибори», з глузду з’їдь…
Що головне – обирають тебе сорока процентами.
П’ять претендентів лишилось по десять відсотків, лузери!
Десять залиш на тих, хто понині про це не мріє!
Кажеш: «Так хочу, щоб хтось брав на руки та ніс алеями,
Або у слід промовляв: подивися, оце ж Дюймовочка!»
У парках сидіти на лавочці, кимось клеєна,
Чи клеїти самої хоч Лесика, хоч, наприклад, Вовчика.
Це все маячня, не зважай, от пишу ахінею цю,
Й гадаю, кому воно треба, складати віршики…
Був би молодше, чи розумніший, сам би тебе поцупив…
Таку граціозну, елегантну таку, таку вишукану.
