Серед холоду зим розшукай мене, любий, єдину,
Серед сотні ночей, кілометрів думок і шляхів…
Наче знаю тебе, і не знаю в цей час… Правда, дивно?
Ти не думай про це серед тисячі замкнутих снів.
Поміж часу моря, океанів сполоханих штормів,
Поміж засух нових, що вкривають полотна пустель…
Щось знайоме в очах проглядаю твоїх… Ми знайомі?
Ти себе не тривож поміж серця нагострених скель.
Понад голови тих, чиї душі давно посіріли,
Понад страх забуття, самоти і нікчемних подій…
Ти є рідним й чужим… Я тобі це колись говорила?
Ти мене не шукай, понад те, що є сильним мій біль.
у вірші спостерігається впевненість. Це добра риса, але чи може бути у коханні впевненість?, можливо й так, але де є така впевненість немає місця легковажності, несподіванці, які так необхідні закоханим. хоча і це звісно не факт, адже скільки людей, - стільки і думок. А вірш чудовий,
П.С. цей рядок "між часу моря, океанів". там "моря", чи "морів"?
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Впевненість тільки в тому, що у ліричної героїні все буде добре
"Моря"