А я ніби дощ - не чекатиму ваших запрошень -
Зриватиму вікна і опіки теплих долонь.
І десь на перетинах наших душевних спустошень
Я битимусь думкою в ніжність фарфорових скронь.
А я розставлятиму крапки і рватиму голос,
Напівнеживі ми наосліп шукаємо шлях.
Скидайте хрести - ми ж ногами витоптуєм коло!
Нам скажуть: "Прости", забиваючи в спогади цвях.
І вітер без нас прогортає ескізи сезонів,
А ми бережем ламіновані душі і сни.
- Дивіться, дивіться - це ж нас зустрічають з перонів!
- Це нас проводжають. Це нас проводжаємо ми.
аж забула прокоментувати глибше - так сподобалося. Загалом вірш дуже красивий, образи хоч і гострі, але не позбавлені теплоти - що мені в тебе дуже подобається (в тебе навіть відчай без відчаю).
Одне тільки не дуже вловила - "ми ногами витоптуєм коло" - в мене з колом асоціації дуже позитивні - тобто в містичному розумінні коло - це повнота, гармонія (коло братів - не інакше). А у вірші, я так розумію, ти хотів передати згуртованість навколо чогось негативного?
Олександр Гриб відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую
хотів передати те, що ми ходимо по колу (по своїй волі або вимушено)
аж забула прокоментувати глибше - так сподобалося. Загалом вірш дуже красивий, образи хоч і гострі, але не позбавлені теплоти - що мені в тебе дуже подобається (в тебе навіть відчай без відчаю).
