Як помиляємось ми дуже
У справедливості своїй.
У царстві підлості й обману
Нам хочеться помститись всім
Обурені, в священнім гніві…
Думки всі наші в боротьбі.
І всі недоліки ворожі
Як сіль у оці, всі в ганьбі.
Далеко інколи заходим,
На карту ставим все життя.
Та не розсудимо по праву –
Хто судить вірно, Хто Суддя.
Ми часто ворога не бачим –
Причину заколоту й зла.
Він найчастіше в гарній масці,
Як ангел світла і добра.
Ми ж серця людського не бачим,
Його мотивів і доріг….
Себе не завжди розумієм,
А мрієм винищити гріх.
Чи ми самі не помилялись,
Чи завжди було все гаразд…
Чи ми не зраджували друзів,
Що терпеливіші від нас.
Вгамуймо гнів свій нерозсудний,
Шукаймо миру і добра.
А Той, Хто має право суду –
Не лишить нерозкаяного зла.
Бо помста лиш Йому належить.
В нас досить клопотів своїх….
Чинім добро допоки можем,
Старанно обминаймо гріх.
А людські судді – то до часу,
І адвокати, хижі пси…
Не мають спокою ніколи,
Немов московськії попи.
